Виховні заходи

Сценарій літературно - музичної композиції

«Стежками Вільяма  Шекспіра»

(Звучить музика Сергія Прокоф'эва «Green Sleeves»)

Ведуча 1.

           Добрий день усім присутнім у залі!

 Ведуча 2.

Радо вітаємо вас і запрошуємо стати  глядачами літературно – музичної  композиції «Стежками Вільяма  Шекспіра».

Ведуча 1.

Сьогодні ми спробуємо пригадати деталі того, що вже колись бачили та

читали. Кожен із нас може віднайти у творах Шекспіра, моральне оновлення й щастя, якщо лише вміти володіти тим дорогоцінним ключем, котрий відкриє таємничі двері цієї скарбниці.

Література — вічне джерело,
І те б, куди б мене не завело,
Не занесло у справах чи турботі,
Я п'ять хвилин знайду і на роботі,

Щоб доторкнутися до ясної зорі,

Щоб побувати в череві морів.

Почути пісню, співану вночі,

Та відшукати від душі ключі.

Ведуча2.

Книга - єдина машина часу, яка створена людиною. Завдяки їй ми долаємо межі теперішнього і перелітаємо у минуле та майбутнє. 

Читець 1

Цікава,весела, багата. 
Для нас ти приходиш, як свято. 
У барвах зими, а чи літа 
Даруєш бажаючим квіти, 

Тепло, насолоду, читання. 
Ти здійснюєш мрії й бажання.

                    Близька і далека, цікава натура

 Моя світова література.

Ведуча1.

 Книга – прекрасний квітник, в якому розпускаються бутони троянд. Книга – мій сад, який приносить сто тисяч розмаїтих плодів.

 Ведуча 2.

 Книги – володарі простору. Вони захоплюють нас подорожами, ведуть у найрізноманітніші куточки нашої планети, у загадковий Всесвіт. Кожний народ має свою літературу. З неї ми дізнаємося про особливості історії, традиції і звичаї людей,які населяють земну кулю. Світова література – це справжня духовна скарбниця людства.

Читець 2.

                    Це теж скарбниця, що у ній складаєм

                    Не мій, не твій, а скарб усіх нас  спільний.

                    Горіння, прямування, волю збірну

                    Збірноти, що в ній суджено нам жити,

                    Народну мудрість і натхнення квіти.

                    Це теж скарбниця, що  у ній знаходим

                    По наших предках спадок віри й  праці.

                    Це теж посол, що нас охоче водить

                    У терези надбання інших націй.

                                        Б.І.Антонович.

Ведуча 1.

Пізнє «Відродження» подарувало світові  ще одного загадкового титана. Він

«... списом творчим світ потряс

Цей знаменитий лондонський Парнас.

Ромео і  Джульєтта, Отелло й король Лір...»

Так це геніальний Вільям Шекспір.

Читець 3.

             (на тлі Сонати № 14  Л. Бетховена).

Я кличу смерть — дивитися набридло

На жебри і приниження чеснот,

На безтурботне і вельможне бидло,

На правоту, що їй затисли рот,

На честь фальшиву, на дівочу вроду

Поганьблену, на зраду пишноті,

На правду, що підлоті навдогоду

В бруд  обертає почуття святі,

І на мистецтво під п'ятою влади,

І на талант під наглядом шпика,

І на порядність, що безмежно краде,

І на добро, що в зла за служника!

Я від цього всього помер би й нині,

Та як лишити друга в самотині?!

Переклад Д. Павличка

 Ведуча 2.

Що тільки не казали про Шекспіра! Він ніхто. Безграмотний ледащо. Веселий приятель компанії Фальстафа. Настирливий прихильник якоїсь Смаг­лявої леді з передмістя. Комедіант. Король...

Шекспір. Це, мабуть, тому пішла така слава, що я не любив розповідати про себе, не писав листів. Колись, ніко­му не відомим юнаком, стояв я перед афішею Берберджевого театру і дивився на імена Томаса Кіда, Роберта Гріна, Крістофера Марло. Ось тоді я дав собі слово, що незабаром поряд з ними буде і моє прізвище.

Ведуча1. Так. Він був король. Король поезії. Король театру. В історії людства знайдеться небагато рівних йому. Минуло понад 450 років, а твори Шекспіра не припали пи­лом історії. Він серед нас, бо і нині його п'єси йдуть з аншла­гом у театрах усіх країн світу.

Шекспір. Пам'ятаю, як уночі я таємно тікав зі Стратфорда, ховаючись від гніву поміщика Томаса Люсі, в запо­віднику якого осмілився полювати. Мене жорстоко побили його слуги, а я написав сатиру про скупого і злого поміщика. Згодом я вирушив до Лондона на пошуки свого місця в житті, на пошуки щастя, зрештою — на пошуки заробітку, Це був мій шлях у мистецтво. За п'єсу платили два фунти стерлінгів, причому не мені, а господарю театру. Творчість для театру ніхто не вважав літературою. Я міг би стати модним поетом, але сцена була головною метою мого життя. Я був по-справжньому щасливий, коли ми збудували новий театр — "Гло­бус". Його солом'яний дах вінчала велика позолочена куля, яку тримав Геракл. Унизу напис — "Весь світ лицедіє".

Ведуча 2.

…Хто є Шекспір?

Чи був він?

Білі руки підводять вчені – їм бракує слів.

Чи був він – той актор,

Чиї перуки

Вкривали наймудрішу із голів?

Хто є Шекспір?

А що таке безсмертя?

А як сонети збурюють світи?

Митцеві часом необхідно вмерти,

Аби своє безсмертя віднайти.

І хто глибінь тієї слави зміряв

Та правди, що чужа хитанню мод?!

Народжує Шевченків і Шекспірів,

Як знак своєї вічності народ.

Художник перепони днів ламає,

Якщо на світі гідно він прожив.

Є дійові особи

І немає

На світі непричетних глядачів.

Високі думи час собою значать.

Стають вони, мов пасма вічних гір.

Був Гамлет.

Був народ англійський.

Значить,

Напевне був Шекспір.

                    В.Коротич

Шекспірознавець. "Чи справді існував Шекспір?" Це питання тривалий час турбує і фахівців, і широке коло читачів. Цікаво, що за життя Шекспіра нікому й на думку не спадало не вірити в "істинність" митця. Перші сумніви ви­никли в XIX ст. Автором шекспірівських творів називали і Френсіса Бекона, і Єлизавету Сідні, і Крістофера Марло, згадувалися королі, міністри, графи. Але такі шедеври, як "Ромео і Джульєтта", "Гамлет", "Король Лір", могла напи­сати тільки людина, для якої творчість — головний зміст життя.

Все своє свідоме життя Шекспір віддав театру. Він про­жив 52 роки, із них 20, а може, і більше, було присвячено театральній сцені. Немає підстав не вірити, що п'єси Шек­спіра написав сам Шекспір.

Інсценізація уривку « Ромео і Джульєтта»

(На сцені імпровізований балкон, обвитий зеленою тканиною,та прикрашений квітами. Звучить музика. До балкону підходить Ромео. Вгорі край вікна з’являється Джульєтта).

Ромео 
В тім вікні сяйнуло світло!
Там схід, сама ж Джульєтта — ясне сонце!
Зійди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом
Блиск заздрісного місяця убий!
Він і без того зблід, він занедужав
Від прикрості, що ти, його служниця,
А все ж затьмарила його красою.
Тож не служи ревнивцеві блідому!
Вестальчин одяг, бляклий, зеленавий
Лише безумці носять. Скинь його!
Он владарка моя, моє кохання!
Дізналася б вона, як я люблю!
Вона заговорила? Ні, мовчить…
Ну що ж. Нехай. Адже говорять очі.
Я відповім… Який-бо я зухвалець.
Ні, не до мене очі ці говорять.
О, що, коли б і справді тії очі
На небі сяли, зорі ж — на обличчі?
Обличчя ясні зорі ті затьмило б,
Як сонечко — ліхтар; та з неба ж очі
Лили б такі потоки променисті,
Що всі пташки співати почали б,
Подумавши, що то вже сходить сонце!
На руку ось схилилась край віконця,
Притиснувши долоню до щоки…
Якби мені за рукавичку бути І доторкатись до щоки її!

Джульєтта (схиляючись на руку). О лишенько!

Ромео. Вона заговорила… Ні, мовчить.

Джульєтта
Ромео, о навіщо ти — Ромео?
Зміни своє ім’я — зречися батька.
Як ні, то присяжись мені в коханні,
І більше я не буду Капулетті.

Ромео. Послухать — чи відповісти одразу?

Джульєтта
Лише твоє ім’я — мій ворог лютий.
А ти — це ти, а зовсім не Монтеккі.
Що є Монтеккі? Та що ім’я?
Назви хоч як троянду,
Не зміниться в ній аромат солодкий,
Назви хоч як Ромео, він — Ромео,
Найвища досконалість все ж при ньому,
Хоч би він був і зовсім безіменний…
О, скинь же, скинь своє ім’я, Ромео!
Воно ж не є тобою, і взамін Візьми мене усю!..

Ромео
Ловлю на слові!
Назви мене коханим, і умить
Я вдруге охрещусь і більш ніколи
Не буду зватися Ромео.
Яким ім’ям назвать себе — не знаю,
Своє ім’я ненавиджу я сам!
Свята моя, адже ж воно — твій ворог.
Я б розірвав його, коли б воно
Написане стояло на папері!

Джульєтта
Мій слух не похопив ще й сотні слів
Із уст твоїх, а голос я впізнала:
Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?

Ромео
О ні, свята, знай: що не те й не інше,
Якщо вони для тебе осоружні.

Джульєтта
Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?
Як міг ти перелізти через мур,
Адже високий він і неприступний?
З гадай-но, хто ти, смерть тебе спіткає,
Як хтось із наших побачить тебе тут.

Ромео
Кохання принесло мене на крилах,
І не змогли цьому завадить мури;
Кохання може все і все здолає,—
Твоя рідня мені не перешкода.

Джульєтта. 

Вони тебе уб’ють, коли побачать.

Ромео
В очах твоїх страшніша небезпека,
Ніж в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно —
Й мені ненависть їхня не страшна.

Джульєтта
О, не хотіла б я нізащо в світі,
Щоб тут вони побачили тебе!..

Ромео
Своїм плащем мене прикриє ніч.
Та, як не любиш ти,— нехай знаходять…
Хай краще смерть від лютої злоби,
Ніж довгий вік без ніжності твоєї.
Джульєтта. Хто показав тобі сюди дорогу?

Ромео 
Моя любов! Вона мене навчила,
Дала мені пораду, я ж за те Позичив їй очей.

Джульєтта 
Моє лице ховає маска ночі,
Але на нім пала дівочий стид,
Що ти в цю ніч мої слова підслухав.
Хотіла би постійність зберегти,
Від слів своїх відмовитись
Хотіла б. Та годі прикидатись.
Мене ти любиш, знаю, скажеш — так.
Тобі я вірю! З мене досить слова.
О, не клянись!
І я б могла байдужою здаватись,
Якби зненацька не підслухав ти
Любов мою й слова мої сердечні.
Пробач мені, мій любий, і не думай,
Що мій порив палкий — це легковажність;
Мою любов відкрила темна ніч.

(Ромео подає Джульєтті руку, викують танець.)

Шекспір. Мої сонети... їх у мене 154. Вони не станов­лять єдиного циклу. Це порив моєї душі. Герої сонетів - білявий юнак і Смаглява красуня.

Смаглява красуня. Я — Мері Фітон, придворна дама королеви Єлизавети. І хоча я білявка, повірте, ці соне­ти — про мене. (До Шекспіра). Хіба ж не мене ти бачив у снах, хіба ж не мій образ стояв перед тобою, коли ночами ти брався за перо?..

(Читання сонета Шекспіра №130 "Її очей до сонця не рівняти..." англійською та українською мовами на фоні музики Сергія Прокоф’єва «Тема любові».)

Ведуча 2 

SONNET 130

 My mistress' eyes are nothing like the sun;

 Coral is far more red than her lips' red;

 If snow be white, why then her breasts are dun;

 If hairs be wires, black wires grow on her head.

 I have seen roses damask'd, red and white,

 But no such roses see I in her cheeks;

 And in some perfumes is there more delight

 Than in the breath that from my mistress reeks.

 I love to hear her speak, yet well I know

 That music hath a far more pleasing sound;

 I grant I never saw a goddess go;

 My mistress, when she walks, treads on the ground:

    And yet, by heaven, I think my love as rare

    As any she belied with false compare.

Читець 4.

                    ЇЇ очей до сонця не рівняли,

                    Корал ніжніший за іі уста,

                    Не білосніжні пліч овали,

                    Мов з дроту чорного коса густа.

                    Троянд багато зустрічав я всюди,

                    Та на її обличчі не стрічав,

                    І дише так вона, як дишуть люди,

                    А не конвалії між диких трав.

                    І голосу її рівнять не треба,

                    До музики, милішої мені,

                    Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої – цілком земні.

І все ж вона – найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

Шекспір. Моє життя... 52 роки... Злети. Падіння. Роз­чарування, зневіра — і знову сподівання. В 16 років я почав працювати. У 18 — мав свою сім'ю. 23-літнім — ступив на лондонські тротуари. За 20 років театральної праці створив 37 п'єс, 154 сонети, 2 поеми. Писав я тільки для "Глобусу". Нічого не вигадував — все брав зі старої, забутої літерату­ри, історичних хронік.

Дякую друзям Джону Хемінгу і Генрі Конделлу. Вони над­рукували мої п'єси, зберігши їх для майбутніх поколінь. Кра­са, правда й доброта — це суть мого мистецтва і людини у світі.

Читець 5 .

О Шекспіре! Як мило й любо чути,

Що твої талант і велич вічні,

Нам, Шекспір, ніколи не забути

Зміст твоїх трагедій таємничий.

0 Шекспіре! Твої герої й нині
Величчю душі чарують знов,

1 надихає наше покоління
їхня віра в щастя і любов.

Ведуча1. Ось і закінчилася наша зустріч з видатним письменником славетної доби Відродження. Але попереду ще безліч таких зустрічей з Шекспіром — про нього повсяк­час нагадуватимуть вам з кіно— і телеекранів, естради, теат­ральної сцени його давні й сучасні для кожного покоління герої.

Звучить запис Концерту № 1 соль мажор Й.С. Баха.

                                    

Читець 6.

Любіть книгу!

У книги люди, наче бджоли в сота,

Знесли духовний, чародійний мед.

Сліпцеві очі ним протри, і вмить

Побачить сонце й голубі висота,

Відчує мислі найстрімкіший лет,

Збагне людські страждання і турботи,

Поможе іншим темряву збороти,

Рвучи з очей пов’язки чорних літ!

Благословенна та ясна година,

Коли буквар до рук бере дитина,

Коли читає « Кобзаря» юнак,

Коли Франка «Огромнії сонети»

Підносять дух, коли говорять Гете,

Шекспір, Міцкевич, Лєрмонтов, Бальзак.

                                                               (Д. Павличко.)