Виховні заходи

   Уже традиційно в  Ремезівцівському НВК урочисто проходить Тиждень української мови . Цього року  цікаві  заходи  тривали з 22 по 27 лютого. Це і конкурси, й виставки, і концертні програми, а також цікаві уроки про скарби рідного слова,  класні години  тощо. Такі заходи сприяють розвитку творчих здібностей учнів, викликають бажання перемагати, виховують шанобливе ставлення до традицій, любов до рідної мови, батьківського краю.      27 лютого в рамках заходів із відзначення Міжнародного дня рідної мови відбувся літературно-мистецький захід «Я  люблю Україну!», підготовлений та проведений учнями 7- 10 класів  під керівництвом учителів української  мови та літератури  Гонтар Л.І.,  Лісової  З.І. Чіпак Н.Я.

               "   я лЮБЛЮ уКРАЇНУ".

Ведуча. Доброго дня, шановні добродії! Ми раді вас вітати на святі рідної мови!

Ведуча. Зараз це свято крокує країною, і кожен громадянин будь-якої країни ще більше відчуває свою приналежність до свого народу, народності, нації.

1-й учень. Хто сказав, що наша мова груба ?

Груба лиш тому, кому нелюба.

Де іще від матінки-матусі

Ти почуєш спатоньки-спатусі ?

Ну яка на світі знає мова

Зменшувальні форми дієслова ?

Хоч у нас і кажуть, що невістка

Буцімто чужа у хаті кістка,

Та недавно у одній господі

Чув таке я, що повірить годі.

Каже до невістоньки свекруня:

“Ти вже хочеш їстоньки, Віруню ?”

Хто сказав, що мова наша груба ?

Груба лиш тому, кому не люба.

Ну скоріше незбагненна мова,

Лагідно – чарівно – загадкова.

Де ще в світі є така країна,

                   Як терпляча Україна-ненька,

Щоб і тих, хто їй завдав руїни,

Звала незлобливо – вороженьки ?!

 Звучить пісня “Наша мова”

2-й учень. Хто любить, той легко вчить.

Якщо з українською мовою

В тебе, друже, не все гаразд,

Не вважай її примусовою,

Полюби, як весняний ряст.

Примусова тим, хто цурається,

А хто любить, той легко вчить:

Все, як пишеться, в ній вимовляється,

Все, як в пісні, у ній звучить.

і журлива вона, й піднесена,

Тільки фальш для неї чужа.

В ній душа Шевченкова й Лесина,

І Франкова в ній душа.

Дорожи українською мовою,

Рідна мова – основа життя.

Хіба мати бува примусовою ?

Непутящим бува дитя!

                     Ведучий. Мудрий  український  народ завжди висміював    дітей-покручів, які   намагалися забути рідну мову.

3-й учень.                          Кухлик

Дід приїхав із села,

Ходить по столиці.

Має гроші – не мина

Жодної крамниці.

Попросив він:

-         Покажіть

Кухлик той, що з краю.

Продавщиця:

-         Что ? Чево ?

Я нє понімаю.

-         Кухлик, люба покажіть.

Той, що збоку смужка.

-Да какой же кухлік здєсь,

Єслі ето кружка ?

Дід у руки кухлик взяв

І нахмурив брови:

-         На Вкраїні живете

Й не знаєте мови.

Продавщиця теж  була

Гостра та бідова:

-         У мєня єсть свой язик,

Ні к чєму мнє мова.

І сказав їй мудрий дід:

-         Цим пишатися не слід.

Бо якраз така біда

В моєї корови:

Має бідна язика,

Та не має мови.

4-й учень. 

Буду я навчатись мови золотої

У трави-веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

Буду я навчатись мови-блискавиці

В клекоті гарячім кованої криці,

   В кореневищі пружному ниви колоскової,

В леготі шовковому пісні колискової,

Щоб раділа з мене Україна-мати,

Щоб не знався  з кривдою, не хиливсь під скрутою,

В гніві – бився блисками, а в любові – рутою!

5 -й учень

Як парость   виноградної  лози

5-й 
    Плекайте мову. Пильно й ненастанно   

Політь бур’ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

6-й учень. Якщо вона зі мною, рідна мова,

Сирітство не загрожує й самотність.

Якщо вона квітує, веселкова,

Є чим пишатись, є за що боротись.

Закоханим – ти лагідна, як мати,

А недругам – як постріл із гармати.

Беру тебе, як скарб в пісенній вроді,

З джерел, що не міліють у народі.

7 -й учень. Мово моя українська –

Батьківська, материнська,

Я тебе знаю не вивчену –

Просту, домашню, звичну,

Не з-за морів прикликану,

Не з словників насмикану.

Ти у мене із кореня –

Полем мені наговорена,

Дзвоном коси прокована,

В чистій воді смакована.

Болем очей продивлена,

Смутком багать продимлена,

З хлібом у душу всмоктана,

В поті людськім намокнута,

З кров’ю моєю змішана.

І аж до скону залишена

В серці моїм.

8-й учень

Мужай, прекрасна наша мово,

Серед прекрасних братніх мов,

Живи, народу вільне слово,

Цвіти над нами веселково,

Як мир, як щастя, як любов!

Звучить пісня  “Рідна мова”

Ведуча. Слово – найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом.

Ведучий. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду.

Ведуча. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу і безнадію, і одухотворити.

9-й учень.    Українське слово!

Ти частка тих, що вже давно померли,

Їх кров живуча, їх жага нетлінна,

Безсмертне і величне, як Говерла,

Багате і дзвінке, як Україна.

10- учень.  Слово наше рідне!

Ти сьогодні зазвучало,

Як початок, як начало,

Як озброєння всім видне,

Слово наше рідне.

Тож цвіла калина,

Червоніла, достигала,

Всьому світу заявляла:

Я – країна Україна,

На горі калина!

11-й учень.  О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам’ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левів рев...

12-й учень.

                             Мені сказав один ханжа,

                             Що наша мова геть відстала,

                             Що краще б личила мені чужа,

                             Немов до хліба – кусень сала,

                             Що весь мій поетичний план

                             Спинитись може на підході,

                             Що я – останній з могікан,

                             Що наша мова вже не в моді.

                             Гей, проповіднику! Стривай!

                             Твої слова – старенька ряса.

                             Я не піду в твій тихий рай.

                             Я – син великого Тараса.

                             Як Прометей не вмер від ран,

                             Не вмре і мова – гарна з роду.

                             Я – не останній з могікан,

                             Я – син великого народу!

 

13-й учень. Тебе у спадок віддали мені

Мої батьки і предки невідомі,

Що гинули за тебе на вогні.

Так не засни в запиленому томі,

В наткнутій коленкоровій труні –

Дзвени в моїм і правнуковім домі!

14-й учень.    Мово рідна, живи в ріднім домі.

Крізь зболений час і духовні руїни

Вертайсь, рідна мово, у серце народу,

У душу Вкраїни!

15-й учень.  Якого ж ми будемо племені-роду,

Якщо буде в устах наша мова згасать ?

Чи будемо з вами тоді ми народом,

Як стихне вона в голосах ?

Звучи, рідна мово,

На землі рідній лийся по вінця.

Мово моя українська,

Мово моя материнська!

Мово рідна, квітуй і шануйся,

Любов’ю воздам всім народам і мовам.

З тобою я плачу,

З тобою сміюся, о ріднеє слово!

Ведуча.  Рідна мово! Ти ж, як море, - безконечна і могутня. У тобі щедрість віків і пам’ять тисячоліть, неосяжна душа народу – його щедрість, радощі й печалі, його труд, його піт і сміх, і безсмертя його.

Яка ж багата рідна мова!
Який чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова,
І нищити її не смій.

Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкаже і покаже.
Як правильно у світі жить.

В ній стільки слів, що й не збагнути,
І приказок, і порівнянь
А мову знаючи, здобути
Ти можеш просто безліч знань.

То ж мову вчи і прислухайся.
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім хотілось її вчить.
Вона ж у нас така багата,
Така чарівна, як весна
І нею можна все сказати
І найрідніша нам вона.

 

Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово!
У барвінки зодягайся, українське слово.
Колосися житом в полі, піснею в оселі,
Щоб зростали наші діти мудрі і веселі.
Щоб на все життя з тобою ми запам'ятали,
Як з колиски дорогої мовоньку кохали.
Обіцяєм: Рідну Мову –
І співучу, й барвінкову
Будем завжди шанувати
Щоб почули - пам'ятати.
Ти - як зірка світанкова
Українська наша мово.

Боже, Отче милостивий.
Ти нам дав цю мову красну.
Поміж мовами найкращу,
Нашу рідну, нашу власну.

Тою мовою співала
Нам маленьким наша мати,
Тою мовою навчала
Тебе, Боже, прославляти.

Тою мовою ми можем
Величатись перед світом,
Бо між мовами ця мова, -
Мов троянда поміж світом.

Поможи, Небес Владико,
Хай буде по Твоїй Волі,
Щоб та мова гомоніла
Вільно в хаті, в церкві, в школі.

Дай діждатись пошанівку
Рідного, святого слова,
Щоб цвіла на славу Божу
Всі: Наша українська мова.

(Пісня «Немає Україна без калини»)

Ведуча: - Ось і підійшло до кінця наше свято. Перш за все я хотіла б подякувати вам, дорогі діти, за те, що ви так гарно підготувалися до цього свята. І хотілося б, щоб від сьогоднішнього дня ви залишили у своєму серці хоча б одну краплину любові до рідної мови, щоб ви завжди пам'ятали, про те багатство, яке є у кожного з нас, і багатство це - наша рідна мова.
 

То ж вивчайте рідну мову
Вже тепер з маленьких літ.
Українське наше слово
Хай звучить на цілий світ!
Хай лунає мова в світі
Повна сили і тепла,
Не цурайтесь мови, діти,
Не замутьте джерела!
 

Ведуча. Зараз це свято крокує країною, і кожен громадянин будь-якої країни ще більше відчуває свою приналежність до свого народу, народності, нації.

Звучить пісня “Наша мова”

1-й учень. Хто сказав, що наша мова груба ?

Груба лиш тому, кому нелюба.

Де іще від матінки-матусі

Ти почуєш спатоньки-спатусі ?

Ну яка на світі знає мова

Зменшувальні форми дієслова ?

Хоч у нас і кажуть, що невістка

Буцімто чужа у хаті кістка,

Та недавно ув одній господі

Чув таке я, що повірить годі.

Каже до невістоньки свекруня:

“Ти вже хочеш їстоньки, Віруню ?”

Хто сказав, що мова наша груба ?

Груба лиш тому, кому не люба.

Ну скоріше незбагненна мова,

Лагідно – чарівно – загадкова.

Де ще в світі є така країна,

                   Як терпляча Україна-ненька,

Щоб і тих, хто їй завдав руїни,

Звала незлобливо – вороженьки ?!

2-й учень. Хто любить, той легко вчить.

Якщо з українською мовою

В тебе, друже, не все гаразд,

Не вважай її примусовою,

Полюби, як весняний ряст.

Примусова тим, хто цурається,

А хто любить, той легко вчить:

Все, як пишеться, в ній вимовляється,

Все, як в пісні, у ній звучить.

і журлива вона, й піднесена,

Тільки фальш для неї чужа.

В ній душа Шевченкова й Лесина,

І Франкова в ній душа.

Дорожи українською мовою,

Рідна мова – основа життя.

Хіба мати бува примусовою ?

Непутящим бува дитя!

                     Ведучий. Мудрий  український  народ завжди висміював    дітей-покручів, які              намагалися забути рідну мову.

3-й учень.                          Кухлик

Дід приїхав із села,

Ходить по столиці.

Має гроші – не мина

Жодної крамниці.

Попросив він:

-         Покажіть

Кухлик той, що з краю.

Продавщиця:

-         Что ? Чево ?

Я нє понімаю.

-         Кухлик, люба покажіть.

Той, що збоку смужка.

-Да какой же кухлік здєсь,

Єслі ето кружка ?

Дід у руки кухлик взяв

І нахмурив брови:

-         На Вкраїні живете

Й не знаєте мови.

Продавщиця теж  була

Гостра та бідова:

-         У мєня єсть свой язик,

Ні к чєму мнє мова.

І сказав їй мудрий дід:

-         Цим пишатися не слід.

Бо якраз така біда

В моєї корови:

Має бідна язика,

Та не має мови.

4-й учень. 

Буду я навчатись мови золотої

У трави-веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

Буду я навчатись мови-блискавиці

В клекоті гарячім кованої криці,

   В кореневищі пружному ниви колоскової,

В леготі шовковому пісні колискової,

Щоб раділа з мене Україна-мати,

Щоб не знався  з кривдою, не хиливсь під скрутою,

В гніві – бився блисками, а в любові – рутою!

5-й учень. Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

6-й учень. Якщо вона зі мною, рідна мова,

Сирітство не загрожує й самотність.

Якщо вона квітує, веселкова,

Є чим пишатись, є за що боротись.

Закоханим – ти лагідна, як мати,

А недругам – як постріл із гармати.

Беру тебе, як скарб в пісенній вроді,

З джерел, що не міліють у народі.

7 -й учень. Мово моя українська –

Батьківська, материнська,

Я тебе знаю не вивчену –

Просту, домашню, звичну,

Не з-за морів прикликану,

Не з словників насмикану.

Ти у мене із кореня –

Полем мені наговорена,

Дзвоном коси прокована,

В чистій воді смакована.

Болем очей продивлена,

Смутком багать продимлена,

З хлібом у душу всмоктана,

В поті людськім намокнута,

З кров’ю моєю змішана.

І аж до скону залишена

В серці моїм.

8-й учень

Мужай, прекрасна наша мово,

Серед прекрасних братніх мов,

Живи, народу вільне слово,

Цвіти над нами веселково,

Як мир, як щастя, як любов!

Звучить пісня  “Рідна мова”

Ведуча. Слово – найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом.

Ведучий. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду.

Ведуча. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу і безнадію, і одухотворити.

9-й учень.    Українське слово!

Ти частка тих, що вже давно померли,

Їх кров живуча, їх жага нетлінна,

Безсмертне і величне, як Говерла,

Багате і дзвінке, як Україна.

10- учень.  Слово наше рідне!

Ти сьогодні зазвучало,

Як початок, як начало,

Як озброєння всім видне,

Слово наше рідне.

Тож цвіла калина,

Червоніла, достигала,

Всьому світу заявляла:

Я – країна Україна,

На горі калина!

11-й учень.  О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам’ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левів рев...

12-й учень.

                             Мені сказав один ханжа,

                             Що наша мова геть відстала,

                             Що краще б личила мені чужа,

                             Немов до хліба – кусень сала,

                             Що весь мій поетичний план

                             Спинитись може на підході,

                             Що я – останній з могікан,

                             Що наша мова вже не в моді.

                             Гей, проповіднику! Стривай!

                             Твої слова – старенька ряса.

                             Я не піду в твій тихий рай.

                             Я – син великого Тараса.

                             Як Прометей не вмер від ран,

                             Не вмре і мова – гарна з роду.

                             Я – не останній з могікан,

                             Я – син великого народу!

 

13-й учень. Тебе у спадок віддали мені

Мої батьки і предки невідомі,

Що гинули за тебе на вогні.

Так не засни в запиленому томі,

В наткнутій коленкоровій труні –

Дзвени в моїм і правнуковім домі!

14-й учень.    Мово рідна, живи в ріднім домі.

Крізь зболений час і духовні руїни

Вертайсь, рідна мово, у серце народу,

У душу Вкраїни!

15-й учень.  Якого ж ми будемо племені-роду,

Якщо буде в устах наша мова згасать ?

Чи будемо з вами тоді ми народом,

Як стихне вона в голосах ?

Звучи, рідна мово,

На землі рідній лийся по вінця.

Мово моя українська,

Мово моя материнська!

Мово рідна, квітуй і шануйся,

Любов’ю воздам всім народам і мовам.

З тобою я плачу,

З тобою сміюся, о ріднеє слово!

Ведуча.  Рідна мово! Ти ж, як море, - безконечна і могутня. У тобі щедрість віків і пам’ять тисячоліть, неосяжна душа народу – його щедрість, радощі й печалі, його труд, його піт і сміх, і безсмертя його.

Яка ж багата рідна мова!
Який чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова,
І нищити її не смій.

Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкаже і покаже.
Як правильно у світі жить.

В ній стільки слів, що й не збагнути,
І приказок, і порівнянь
А мову знаючи, здобути
Ти можеш просто безліч знань.

То ж мову вчи і прислухайся.
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім хотілось її вчить.
Вона ж у нас така багата,
Така чарівна, як весна
І нею можна все сказати
І найрідніша нам вона.

 

Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово!
У барвінки зодягайся, українське слово.
Колосися житом в полі, піснею в оселі,
Щоб зростали наші діти мудрі і веселі.
Щоб на все життя з тобою ми запам'ятали,
Як з колиски дорогої мовоньку кохали.
Обіцяєм: Рідну Мову –
І співучу, й барвінкову
Будем завжди шанувати
Щоб почули - пам'ятати.
Ти - як зірка світанкова
Українська наша мово.

Боже, Отче милостивий.
Ти нам дав цю мову красну.
Поміж мовами найкращу,
Нашу рідну, нашу власну.

Тою мовою співала
Нам маленьким наша мати,
Тою мовою навчала
Тебе, Боже, прославляти.

Тою мовою ми можем
Величатись перед світом,
Бо між мовами ця мова, -
Мов троянда поміж світом.

Поможи, Небес Владико,
Хай буде по Твоїй Волі,
Щоб та мова гомоніла
Вільно в хаті, в церкві, в школі.

Дай діждатись пошанівку
Рідного, святого слова,
Щоб цвіла на славу Божу
Всі: Наша українська мова.

(Пісня «Немає Україна без калини»)

Ведуча: - Ось і підійшло до кінця наше свято. Перш за все я хотіла б подякувати вам, дорогі діти, за те, що ви так гарно підготувалися до цього свята. І хотілося б, щоб від сьогоднішнього дня ви залишили у своєму серці хоча б одну краплину любові до рідної мови, щоб ви завжди пам'ятали, про те багатство, яке є у кожного з нас, і багатство це - наша рідна мова.
 

То ж вивчайте рідну мову
Вже тепер з маленьких літ.
Українське наше слово
Хай звучить на цілий світ!
Хай лунає мова в світі
Повна сили і тепла,
Не цурайтесь мови, діти,
Не замутьте джерела!