" Через віки з любов'ю"
- формувати навички аналізу художнього твору як мистецтва слова;
- надати оцінку зображенню теми кохання в романах “Червоне і чорне” Стендаля, “Пані Боварі” Флобера, повісті “Гобсек” Бальзака;
- розкрити сутність шукань та духовних орієнтирів у житті, морального вибору своєї позиції літературними героями;
- наводити аргументовані докази відносно поставленої проблеми, поняття про людську честь і норми моралі.
Форма проведення: літературно - музична композиція
Обладнання: портрети письменників, виставка художніх творів за темою, , учнівські малюнки – портрети героїнь, плакати з написом епіграфа, аудіо записи ; куток у класі у вигляді “кав’ярні»
Лунає мелодія романсу, з’являються “героїні” творів, які одягнені у стилі ХІХ століття, сідають в ряд
Ведучий 1. Кожна історична епоха характеризується своїми цінностями та актуальними темами. Але тема кохання є вічною! Що таке кохання? Доля чи неволя? З чого воно починається? Яким буває кохання? Болем невідступним? Яблуневим цвітом? Падінням чи злетом? Пеклом чи раєм? Кожне століття породжує свій ідеал у коханні. Всесвітньо відомі такі герої як Трістан і Ізольда, Ромео і Джульєтта, Майстер і Маргарита, які пожертвували своїм життям в ім’я кохання. Сьогодні ми поговоримо про кохання, яке здатне возвеличити і принизити, про кохання, яке є ілюзією , про справжнє кохання. Вітайте в нашому літературному салоні неперевершених творців французької літературної прози 19 століття Фредеріка Стендаля та Оноре де Бальзака, а також їхніх літературних героїв Анастазі де Ресто, пані де Реналь, Жульєна Сореля.
Гості сідають на свої місця в «літературному салоні»
Ведуча 2. Шумлять двохсотлітні дерева , що ростуть обабіч алеї верхівнянського парку, де колись ходили закохані Оноре де Бальзак і Евеліна Ганська. Вони зберігають пам'ять про невигадане земне кохання двох людей, кохання , яке вражало сучасників і запам’яталось нащадкам… Запрошую жінку, з іменем якої Україна ввійшла в життя Оноре де Бальзака.
Заходить «Евеліна Ганська» , сідає біля «Бальзака»
Евеліна Ганська. Прочитавши «Сцени приватного життя», в лютому 1832 року я надіслала Бальзаку листа за підписом «Іноземка», в якому схвалювала роман і водночас робила деякі зауваження. За першим листом надійшов другий, третій. Згодом ми зустрілися у вересні 1833 року в Швейцарії.
Бальзак. Від першого побачення ви стали для мене ідеалом любові, який я створив у своїй уяві і зберіг до останніх днів життя. Північна Зоря! Ви були для мене найпалкішим коханням, я мріяв про наше спільне життя впродовж 16-ти років листування.
Грає легка музика. Герої сідають кожен за свій столик, імітуючи листування.
Бальзак. «Моя любов - прекрасніше, досконаліше, ніж все, що я зробив. Без такої повноти серця я не виконав би і десятої частини свого твору, не було б у мене такої непорушної мужності… Я дихаю, думаю, працюю лише завдяки вам і лише для вас. Щасливий вірою в свою любов. Відчуваю, що буду любити вас вічно. З кожним днем ви все сильніше заповнюєте моє серце…»
Евеліна Ганська. «Які ніжні, які швидкоплинні ті хвилини нашого життя, коли буяє налите радощами все наше єство, коли розквітає душа, вбираючи в себе чисту блакить неба, що, здається, сяє безсмертною молодістю!.. Серце відчуло, що його мовби заколисують десь високо, у найчастіших, найніжніших сферах солодкого самозабуття…»
Ведучий 1. Після Швейцарії Ганська і Бальзак зустрічалися в Женеві, Німеччині, Італії, Австрії. Овіяні ореолом таємничості, романтичності,побачення з Евеліною лише розпалювали його любов.
Бальзак. «Щасливий лише той, хто любить одну- єдину жінку… Я люблю вас всією силою розуму. Боже мій, будь благословенна тисячу разів, моя обожнювана Єво! Бувають дні, коли я знову вірю в життя, в щастя, в прекрасне майбутнє, коли я знову стаю молодим, талановитим, окриленим надіями, здатним закінчити «Людську комедію». Коли я знаходжу вас, коли я знаю, що ви моя, тоді сторінки дивом пишуться самі собою».
Романс
Ведуча 2. Восени 1847 року Бальзак вперше приїздить до України. Маєток Ганських у Верхівні вражає письменника, він порівнює його з Лувром, з грецьким храмом, позолоченим сонцем. Він полюбляв прогулянки розкішним парком поміж столітніми деревами, захоплювався майстерністю і талановитістю українців. Не менш емоційно Оноре сприйняв і свій візит до Києва.
Бальзак. Ну ось я побачив Північний Рим, місто з трьомастами церквами, з багатствами Лаври і святої Софії. Добре хоч раз на це глянути! Тут, на Україні , промайнули найщасливіші хвилини мого життя…
Учень читає поезію А. Кондратюка «Оноре де Бальзак».
Оноре де Бальзак, завітайте, месьє, у Бердичів! Завітайте до нас по одній з ваших вічних доріг.
У костьолі отут, а не в пишних салонах столичних світ пізнав наяву неповторний «бальзаківський» вік.
Завітайте, месьє! Вам цей шлях неповторний і звичний від альпійських долин до медових поліських окрас.
А вже звідси, дасть Бог, доля знов у Верхівню покличе, де в маєтку своїм пані Єва чекає на вас.
Завітайте, як гість, як хороший і давній знайомий. Ми запросимо вас до гостини на щедрий обід.
Поговоримо про все… Де потрібно, розставимо коми, щоб зостався в серцях незабутній і радісний слід.
Ведучий 2. Восени 1848 року Бальзак приїжджає у Верхівню. Стан його здоров’я значно погіршився, хвороба серця і тяжкий бронхіт прогресували. 14 місяців тривало лікування, але на значне покращення стану хворого не доводилось розраховувати…
Евеліна Ганська. Я дам вам все щастя, на яке ви заслуговуєте! Роблячи це, я буду сама щаслива! Я залишусь вам вірною наперекір усім.
Бальзак. І ось 15 березня 1850 року – день, на який я чекав 18 років. Того пам’ятного дня о 7 ранку в бердичівському костьолі святої Варвари, який блискотів від талого снігу і гримів від передзвону дзвонів , благословили наш шлюб. Бог винагородив нас за нашу любов і довготерпіння. У шлюбі ми знайшли взаєморозуміння, теплоту і сердечність.У мене не було ні щасливої юності, ні квітучої весни. Зате буде найясніше літо і найтепліша осінь.
Герої сідають на свої місця
Ведучий 2. Щастя таки усміхнулося Оноре, нехай і наприкінці життя. Можливо , він заслужив хоча б коротке щастя у коханні тим, що у своїх творах співчував жінкам, чиє серце виявилось розбитим… Героїня бальзаківської повісті «Гобсек» Анастазі де Ресто, будучи заміжньою жінкою, знайшла своє щастя, як вона вважала, з коханцем. Заради нього вона була готова на все. Пане Бальзак, чому саме такою ви зобразили свою героїню?
Бальзак. «Вона була така гарна, що я пожалів її попри всі її гріхи. Певно жорстока мука краяла її серце, шляхетні і горді риси зсудомлювали біль. Молодий франт став її злим генієм. Мабуть цей демон з ангельським обличчям – подумав я – панує над нею, користуючись з її слабкостей – гордині, ревності, прагненням до втіх, до світської марноти». Я примусив Анастазі пройти через пристрасті і страждання, бо вважаю, що нещастя – найкращий вчитель. У біді людина пізнає ціну всьому – грошам, людям, обов’язку, свободі.
Ведуча 1. Хотілося б почути саму героїню.
Анастазі де Ресто. Я не відчувала справжньої пристрасті до свого чоловіка, хоч знала, що він кохає мене понад усе. Мені здавалося, що саме Максим де Трай є тим чоловіком, який здатний кохати ревно, пристрасно, щиро, віддано. Та кохання, де присутні гроші, матеріальні цінності, ніколи не буває справжнім. Зрозуміла це, та занадто пізно. Я потрапила в «оманливий, любовний полон» до Максима де Трая. Перебуваючи у вирі розпусти, я поступово деградувала як жінка, як матір, як особистість. Після смерті чоловіка, я не мала ані високого положення в світі, ані грошей, ані чесного імені. Єдине, що тримало мене на цій землі – це мої діти.
Учень 1. Ви - багата жінка, у вас є діти, люблячий чоловік. Чого вам не вистачало у щасливому, сімейному житті?
Анастазі. На жаль, палка пристрасть може привести до божевілля, до омани, до зради, до скоєння злочинів по відношенню до рідних людей…
Учень 2.Чому ж ви, так палко покохавши Максима де Трая, не розлучилися з чоловіком?
Анастазі. Я боялася залишитися без майна, без засобів існування, не маючи змоги допомагати коханому. Я боялася скандалів, пліток, того, що мене не будуть признавати у світському оточенні.
Учень 3. Ваш коханець – ідеальна людина?
Анастазі. Таким я вважала його, та помилялась. Максим де Трай використовував мене в своїх інтересах, він умів розчулити мене до сліз, зловживав моєю ніжністю, бажанням допомогти, врятувати від боргової ями.
Учень 4. Чи дійсно ви думали про своїх дітей, шукаючи розписку про спадщину в кімнаті, де щойно помер ваш чоловік?
Кадр з фільму
Анастазі. У мене був стрес, шок. Я не усвідомлювала того, що роблю. Мною немов би хтось керував в той час. Я не уявляла, як буду жити після смерті чоловіка, що робитимуть мої діти, боялася подумати, що попаду в страшні тенета лихваря Гобсека.
Підходить Бальзак , тримаючи томик роману
Бальзак. Моя героїня пройшла через муки кохання, через сором, страждання, переживши падіння, ілюзорне щастя. Можливо, що образ Анастазі де Ресто викликає у вас різні почуття. Вона на деякий час у своєму житті забула , що без вічних цінностей – відданості, милосерді, любові – щастя людини стає ілюзією… Але в кінці повісті я говорю так (цитує) «…Графиня живе героїчним життям, вона цілком присвятила себе дітям, дала їм чудову освіту і виховання…» Бальзак і Анастазі займають свої місця
Не байдужим до людських почуттів та життєвих драм своїх героїнь був і Фредерік Стендаль. Наступна наша гостя, героїня його роману «Червоне і чорне» пані де Реналь сама розповість свою історію.
Пані де Реналь. Я молода, приваблива, заміжня жінка, в мене є діти, яких я дуже сильно люблю. Я маю чоловіка, набагато старшого за себе. Потрапивши в дім пана де Реналя, була впевнена, що буду щаслива в цьому шлюбі. Проте це були ілюзії. Я зрозуміла, що для мого чоловіка важливішим є становище в суспільстві, прибутки. Ані домашні проблеми, ані діти, ані мій душевний спокій – все для нього було непотрібним тягарем. Я звикла бачити в людях свого оточення грубість, підлість, користолюбство.
І тоді я зустріла Жульєна Сореля, юнака з прекрасними очима, повними вогню і думки. Вони полонили мене. Під час нашої першої зустрічі я відчула сильне хвилювання. Я покохала. Кохання, що проймало мене, робило мене заповзятішою, рішучішою… Жульєн теж палав щирою пристрастю до мене і я відповіла взаємністю.…Розумію, що це величезний гріх перелюбу і мені не буде прощення за нього… Я живу з почуттям страху і від цього дуже страждаю. Суперечливі почуття розривають мою душу…
Кадр з фільму
Сорель підходить до пані де Реналь
Сорель. Я був глибоко зворушений. Я бачив, що це не лицемірство, не перебільшення. Ви думали, що , кохаючи мене, вбиваєте сина, проте, бідолашна, любили мене більше, ніж рідну дитину. Оце справжні, високі почуття! Оце глибина щирої любові!
Учень 1. Шановна пані де Реналь. Але ж після того, як загроза здоров’ю сина минула, ви забуваєте про докори сумління, віддаєтесь пристрасті, не вагаючись пишете анонімні листи, щоб захистити своє кохання.
Учень 2. А після того, як Жульєн «у відчаї» стріляв у вас, ви приходите до нього у в’язницю, порушуючи уявлення про мораль і обов’язок?
Пані де Реналь. Досить мені побачити Жульєна, як всяке почуття обов’язку у мені зникає.
Повертається до Сореля
Я вся – безмежна любов до вас. Слово «любов» навіть занадто слабке. Я відчуваю до вас те, що мусила б відчувати хіба до Бога – тут усе – благоговіння, любов, покора…Справді, я не знаю, яке дивне почуття ви збуджуєте у мені…
Сорель. Я зрозумів, що нікого не кохав, крім вас. З вами я був щасливий по – справжньому. Кохання до вас – справжнє диво…
(за романом Ф. Стендаля «Червоне і чорне» )
-Ви їдете?
-На жаль...
Я розумію, я причина ваших лих
Й нема прощення мені в цьому
Якби я жив без почуттів всіх цих...
-Ні, не кажіть нічого
-Послухайте, я їду у ПарижІ вас навряд чи я побачу
Та знайте, дорога моя,
Що я...
-А чоловік мій!
Боже мій!
Спаси і сохрани мою ти грішну душу!
Я... Признатись вам я мушу,
Що вас так щиро покохала,
Хоч про дітей повинна думать я
І в своє рабство я попала
Й за це розплачуюся я
-Повірте, вини тут вашої немає
А винний той, хто не кохає
- Про кого ти?
- Про чоловіка, що він зневажає
- Та як ви сміли?!
Це не ваша справа
-А він хоч раз назвав тебе кохана?
Хоч раз він пригорнувсь до тебе?
Він думає лише про себе!
- Чому? Що робиш ти зі мною?
Пожертвувала я собою.
Навіщо полюбила я тебе?!
О Боже! Проклинаю я себе
Ідіть, геть звідси
-Добре, я поїду...
-Ні, зачекай. Без тебе я й секунди жить не зможу!
-Повір, тебе я більш не потревожу
1 мушу їхать я... Прощай, любов моя
Для мене будеш ти єдина
- Без тебе -мука і хвилина...
- Прощай...
- Прощай... не забувай... Ведуча 1. Можна по - різному оцінювати поведінку пані де Реналь. Надамо слово автору, пану Стендалю.
Стендаль. Мій роман «Червоне і чорне» - це панорамна картина суспільного життя Франції за доби Реставрації. Епіграфом до роману я взяв слова Дантона «Правда, гірка правда!» Для мене важливо одне – картина людського серця. Я вважаю, що причина трагічних доль приховані в самій дійсності. Трагедія моїх героїв обумовлена протистоянням особистості суспільству та особистим моральним вибором шляху у житті. Роман має трагічний фінал – пані де Реналь, після страти коханого, не робила замаху на своє життя, але через три дні після смерті Жульєна Сореля померла, обнімаючи своїх дітей… Правда життя є гіркою, а щастя, яке не має майбутнього, стає ілюзією.
Ведучий 2. З трьох історій кохання тільки одна закінчилась щасливо. Хіба могли знати Евеліна Ганська і Оноре де Бальзак, що наприкінці життя таки зможуть поєднати свої долі. Пані Евеліно, чи варто було все життя кохати того, хто міг би ніколи і не стати вашим чоловіком?
Ганська. Ні, я справді не шкодую ні за чим, не докоряю собі ні за що. Мало жінок мали таке щастя, яке мала я – бути другом, порадником, єдиною любов’ю людини, яка завжди вважатиметься одним з найбільших письменників свого часу. І я можу тільки пишатися тим, що була його натхненням, утіхою, підтримкою.
Підходять пані де Реналь і Жульєн Сорель
Пані де Реналь. Ми з Жульєном щиро вам заздримо, адже ваші стосунки були не ілюзією, а реальністю. Дуже прикро, що ми з Жульєном Сорелем не мали ніякої перспективи… Евеліно, ви дбали про свого хворого чоловіка, яке це щастя, що ви могли бути з ним поруч до останньої хвилини…
Сорель. Я зрозумів, що щастя людини в звичайних почуттях – в любові до ближнього, в душевному теплі, в умінні любити і прощати. Але, на жаль, я зрозумів це занадто пізно…Можливо, моє життя склалося б по - іншому.
Підходить Анастазі де Ресто
Анастазі. Смерть чоловіка відкрила мені очі на Максима де Трая. Я зрозуміла, що багато часу прожила в жахливому дурмані, в любовній омані. Мені дуже соромно за це. Але тепер впевнена і знаю, що , насамперед, я – матір своїх дітей і моє найперше завдання – заслужити у них повагу, любов і зробити для їхнього майбутнього все, що у моїх силах.
Ведучий 1 . Про кохання сказано і написано багато. Воно
наповнює людське життя смислом, перетворює
сіру буденність на свято. Одним дарує крила,
надихає на високі вчинки - і вони стають героями,
здійснюють подвиги заради коханої, іншим
приносить натхнення - і з’являються твори
мистецтва. Хтось дарує квіти, хтось співає
серенади, хтось плаче через нещасне кохання. Але
життя без нього було б сірим і нецікавим.
Ведуча 2. Кохання - це дивовижне почуття. Про нього
написано стільки чудових пісень, віршів, різних
музичних творів. Талановиті люди також любили,
страждали, обожнювали коханих і оспівували до них
свої почуття.
Ведучий 1. Ось що класики говорили про кохання:
Гете: Владна над люблячим тільки любов!
П.Тичина: Десь на дні мого серця заплела дивну
казку любов
Ведуча 2.. О.Олесь: З тобою жити на одній землі - яке велике
щастя!
Шиллер: На любові тримається весь світ
В.Симоненко: Прийшла любов непроханна й нежданна -
ну як мені за нею не піти?
Ведучий 1. Лев Толстой: Якщо стільки голів - стільки умів, то скільки
сердець - стільки родів любові.
Чарльз Діккенс: Любов - найцікавіша і найбільш пробачна з
усіх людських слабкостей
Ведуча 2. Ліна Костенко: Скільки років кохаю, а закохаюсь в тебе
щодня
До речі, наша чудова українська поетеса Л.Костенко
написала так багато прекрасних віршів про кохання і ми
пропонуємо послухати вам один з них «Не говори печальними
очима» передмова:
Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.
Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!
Я не скажу і в пам'яті - коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.
Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.
Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!
Я не скажу і в пам'яті - коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.
Виконується танець румба.
Ведучий 1. Кохання - най поетично звеличене і прекрасне почуття. Тема кохання невичерпна в літературі та мистецтві, бо це почуття вічне і нетлінне, завжди нове і неповторне для кожної людини.
Ведуча 2.. Пропонуючи на ваш розсуд історії кохання великих людей, ми переконані, що навіть самого спокусливого серцеїда не залишить байдужим ці полум’яні і ніжні сторінки, що розповідають про радості взаємності і гіркоти втрат, зухвалої зради і збереженої віри в силу кохання..
Звучить легка музика.
Ведучий 1. Стріла часу спрямовує нас у сиву давнину. Епоху Античності …. Стародавня Греція....Піфагор. що знають про нього учні, крім знаменитої теореми. Дуже мало. А між іншим життя старогрецького філософа і математика було бурхливим і драматичним. В юності Піфагор пішов у мандри по світу в пошуках розгадки тайни буття і пошуках істини.
Ведуча 2. Коли йому було 20 років, він покидає рідний дім, батьків, кохану дівчину - Наріссу. Він навчався у Єгипті, побував у казковій Індії, таємничому Вавилоні. І протягом всіх десятиліть вів відчував лагідний погляд коханої дівчини, смак юних медових уст, дзвінкість її голосу, теплоту її серця.
Зустріч Піфагора з Наріссою. На березі моря сидить жінка середніх років, охопивши висохлими руками гострі коліна, непорушно втупивши погляд в імлястий обрій. Звуки чайок, плюскіт моря. Наближення Піфагора не виводить її з нерухомості.
- Ти пізнаєш мене. Наріссо?
- Не бачила тебе, чужинцю.
- Що ти кажеш, Наріссо? Ми з тобою знайомі... Ще з дитинства.
- Не смійся над бідною Наріссою. Я нещасна і самітна, кожен може образити мене. Ти, ясноокий і сильний, не смійся наді мною. Краще скажи - ти, мабуть, багато мандрував чи зустрічав ти Піфагора?
- Піфагора? – прошепотів він. – Якого Піфагора?
- Мого друга. Мого нареченого. Він поплив за обрій. Туди далеко-далеко. Він хотів догнати істину...
- Він хотів полетіти в небо, як Ікар.... А я чекала його. І досі чекаю. Скажи ти не бачив його?
- Це ж я, Наріссо, хіба ти не впізнала?
- Не глузуй з нещасної Нарісси, - Гріх тобі! Піфагор молодий і прекрасний, як бог Апполон. У нього було довге волосся, подібне до сонячних променів та струнке тіло. Ти гарний, чужинцю....але ти вже старий. Йдіть собі геть, птахи злякались тебе, я виглядатиму свого коханого....
- Це я, Наріссо, багато літ минуло відтоді, як ми розлучилися. Моє мідяне волосся посивіло, порідшало, і ти стала ніби хмаринка...Тільки серце моє залишилось незмінним. Воно знову привело мене додому, як блукаючого Одіссея. Поглянь на мене, Наріссо, згадай...Ми прощалися з тобою на оцій скелі, і ти сказала, що чекатимеш всю вічність...А тепер, коли я повернувся, ти...
- Ні, ні! Ні, не треба, не треба! Ти неправду сказав, недобрий чужинцю! Неправду! Мій Піфагор- молодий і прекрасний! Ти хочеш відняти його в мене?
- Ось тут я стрибнув, Наріссо, а ти за мною! Згадай, згадай, Наріссо!
- Повернувся! Повернувся, як Одіссей до Пенелопи! О моє кохання! Я впізнала тебе...ось зараз! Зараз!
- Наріссо, Наріссо!
- Мара злетіла..... Дякую тобі за щастя зустрічі, коханий... Дочекалася, слава богам. Дочекалася...
- Ти житимеш, ми поїдемо далеко за море, ми будемо щасливі....
- Я щаслива. Я повернувся з лабіринту...Якого ж щастя треба? Сліди на піску....
Сліди за обрій...Я догнала тебе...догнала..
Звучить мелодія з кінофільму «Love Story».
Ведучий.1. Поволі плине ріка часу, минають роки і тисячоліття. Приходять одні герої, відходять інші, тільки вічною залишається тема кохання.
Ведуча 2. Середньовічна Англія....Два древні аристократичні роди ворогують один з одним. І в цій неприязні, на зло всім зародилась могутня любов юних Ромео і Джульєтти.
Сцена зустрічі Ромео і Джульєтти.
Джульєтта. Хто ти, що, притаївшись серпанком ночі, мою підслухав таїну сердечну?
Ромео. Яким ім’ям назвать себе не знаю. Своє ім’я ненавиджу я сам! Свята моя, адже воно ж - твій ворог. Я б розрізав його, коли б воно написане стояло на пері!
Джульєтта. Мій слух не похопив ще й сотні слів із уст твоїх, а голос я впізнала:
Хіба ти не Ромео, не Монтекі?
Ромео. О ні, свята, знай: о що не те й не інше, якщо вони для тебе осоружні.
Джульєтта. Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо? Як міг ти перелізти через мур? Адже високий він і неприступний. Згадай - но, хто ти: смерть тебе спіткає, як з наших хто тебе застане тут.
Ромео. Кохання принесло мене на крилах. І не змогли цьому завадить мури; Кохання може все, і все здолає, твоя рідня мені не перешкода.
Джульєтта. Вони тебе уб’ють коли побачать.
Ромео. В очах твоїх страшніша небезпека, ніж в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно й мені ненависть їхня нестрашна.
Джульєтта О, не хотіла б я нізащо в світі, щоб тут вони побачили тебе!...
Ромео. Своїм плащем мене прикриє ніч. Та, як не любиш ти, - нехай знаходять...Хай краще смерть від лютої злоби, ніж довгий вік без ніжності твоєї.
Джульєтта. Хто показав тобі сюди дороги?
Ромео. Моя любов! Вона мене навчила, дала мені пораду, я за те позичив їй очей. Я не моряк, та буть від мене ти хоч так далеко, як щонайдальший берег океану. Я б зважився такий добути скарб!
Джульєтта. Моє лице ховає маска ночі, але на нім пала дівочий стид,
що ти цю ніч мої слова підслухав. Хотіла б я пристойність зберегти,
від слів твоїх відмовитись хотіла б, хотіла б я..та годі прикидатись!
Мене ти любиш? Знаю, скажеш: «Так...» Тобі я вірю, з мене досить слова.
О, не клянись! Зламати можеш клятву; недурно ж кажуть, що з любовних клятв сміється сам Юпітер. О Ромео! Скажи, якщо ти любиш, правду щиру. Коли ж вважаєш - переміг мене занадто швидко, я тобі насуплюсь. Скажу уперто: «Ні», щоб ти благав. Інакше – Ні, нізащо в світі! Ні! Так, мій Монтеккі, так, я не розважна і, може, легковажною здаюсь...повір мені, і я вірніша буду, ніж ті, хто хитро удають байдужість. І я б могла байдужою здаватись, якби зненацька не підслухав ти любов мою й слова мої сердечні.... Пробач мені, мій любий, і не думай, що мій порив палкий – це легковажність. Мою любов відкрила темна ніч.
Ромео. Клянусь цим місяцем благословенним, що сріблом облита верхи дерев.....
Ведучий.1. Молоді, здатні, багаті жінки відмовились від заможного життя, розкоші і пішли в далекий сибір на каторгу, куди були заслані їх чоловіки-декабристи, щоб ділити з ними вигнання, своєю любов’ю підтримувати в них мужність і волю до боротьби.
Ведуча.2. Поліна Гель, молода француженка, дочка полковника наполеонівської армії. Цар дозволив їй їхати в Сибір, але попередив, що вона, як і інші жінки, втратить свої дворянські права, своє багатство і ніколи не зможе повернутись до столиці. Як і всім жінкам, Поліні доводилось долати опір рідних, затримки і перепони в дорозі, важкий зимовий шлях, сибірський холод і самотність.
Ведучий.1. Як же треба було кохати і вірити, щоб винести всі ці випробування, до кінця залишитися палко люблячою жінкою і вірним другом.
Сцена Анненкова і Поліни.
- Ну як, моя кохана? Чого мовчиш? Я ж чекаю твого слова.
- Ні, Іване Олександровичу, не можу я вінчатись без благословення твоєї матері. Не можу – зрозумій.
- Я тебе кохаю. Невже цього не досить, щоб ми були щасливі? А мати.....не благословить наш шлюб з тобою. Я знаю її. Та що вона зробить, коли потайки одружимось? Погнівається на мене, а згодом простить. І тебе вона покохає. Бо ти гарна, душею чиста свята. Як можна таку не любити? Я вмовивсь з панотцем, і він чекатиме на нас у церкві. Прошу тебе....благаю заради нашого щастя.
- Ні. Не треба про це. Може, з часом усе мине. Зустрінеш іншу, з уславленого роду...
- Ні і тисячу разів – ні. Я нікого, крім тебе, не кохаю. Поліно, клянусь. Але прости матір...
- Не хвилюйся, все буде гаразд.
- А як же нам жити? Краденим щастям? А я хочу возити тебе повсюди, щоб усі милувались тобою, заздрили нашому щастю.
-
Ведуча 2. Так і не повінчались Поліна з Анненковим. А потім були Петербург, Сенатська площа, Петропавлівська фортеця.
- Нащо занапащати життя, Поліно. Тобі треба жити вільно, а не страждати в чужому краю.
- А я житиму там, куди пошлють тебе, мій любий. У нас буде дитина. Я хочу, щоб ця мала істота була схожа на тебе. І не кажи нічого, мій любий.
Виконується пісня «Ехо».
Ведучий 1. Потім були важкий етап і каторга для нього та повний тяжких поневірянь на шляху до Сибіру для неї.
- Любий мій, тепер нас ніхто не розлучить, мій єдиний. Ми і тут будемо щасливі.
Ведуча 2. Якось 1923 року французький письменник Ромен Роллан отримав лист із Росії від незнайомої шанувальниці його таланту Марії Павлівни Кудашевої. Вони почали листуватися, з часом припинили листування, а згодом його поновили.
1931 року Кудашева відвідала Роллана у Швейцарії, і більше вони не розлучалися. Звичайно, дехто тільки знизував плечима, коли йшлося про екстравагантний шлюб сорокарічної росіянки і сімдесятирічного французького письменника. А для подружжя настали щасливі роки, зігріті взаємною повагою і коханням, сповнені літературних інтересів і уподобань.
Марії Павлівні Кудашевій Ромен Роллан присвятив роман « Зачарована душа»:
« Тобі,дружино і подруго, як дарунок приношу свої страждання. Це найкраще, що дало мені життя. Ними, як віхами, був позначений кожний крок уперед».
Ведучий1. У грудні 1944 року письменник помер. А Марі Роллан ще чотири десятиліття цілком присвятила себе справі чоловіка, продовжувала жити його думами і турботами, відкриваючи для читача нові й нові сторінки його безцінної духовної спадщини Звучить «Лебідь» К. Сен-Санса.
Учень ( під звуки музики)
Ти – вся любов. Ти – чистота,
Довірливість благословенна.
Твоя краса мені свята,
Твоя любов мені священна.
Трояндо неба і землі, в тобі всі їхні барви грають...
У мене сльози розцвітають,
Цвітуть думками на чолі.
В будинок твій я входжу, наче в сад,
І для тривог моїх, турбот моїх, досад
Мені дарує він красу землі і неба.
Я першим поглядом завжди
Дивлюсь на тебе.
Тобі присвячую я літ своїх світання,
Весну думок, весну свого кохання.
Ведуча 2.Орфей і Евридіка, Одісей і Пенелопа, Тесей і Аріадна, герої з Юнони і Авось. Історична достовірність, відблиски пригодницького детективного роману.
Ведучий 1.. В «Юноні і Авось» є якась печаль по жінкам, все життя, немов Сольвейг, прочекали вони своїх коханих. В «Авось» це Кончіта- дочка губернатора Сан-Франциско. Заручившись проти всього у 16 років з графом Рєзановим, вона чекала його 35 років, а потім дала клятву мовчання....Є високі людські вчинки, які по красі своїй і значимості залишаються в свідомості поколінь нарівні з великим шедеврами мистецтва.
Виконується танець під звуки романсу « Я тебя никогда не забуду»
Ведуча 2.. Про їхню любов в 70-ті роки минулого століття ходили легенди. Вона - вродлива актриса французького кіно, Марина Владі. Він –артист на Таганці, поет і бард - Володимир Висоцький. Географічно вони були роз’єднані тисячами кілометрів, але близькі своїми серцями і єдині в своєму почутті. Одна можливість спілкування – телефон.
Ведучий 1. На стрімкому творчому злеті обірвалось життя Володимира Висоцького, і все ж останні рядки його поезій були присвячені – коханій Марині Владі.
Звучить пісня В. Висоцького
.Ведуча 2. Книга кохання велика і невичерпна. Ми перегорнули лише декілька її сторінок. Але вона не закінчена. Ми продовжуємо вписувати в неї нові сторінки, і майбутні покоління з подивом і захопленням будуть їх переписувати.
Звучить мелодія вальсу
Учень читає сонет Петрарки « Як не любов, то що це може бути».
Вчитель. Перегортаючи сторінки улюблених творів , ви мали можливість спостерігати, як кожна героїня пройшла випробовування коханням, чи то злочинним , чи то самовідданим. Кожна з них зіткнулася з тим, що ілюзії і дійсність – несумісні. Ми почали нашу розмову з того, що тема кохання є вічною. І для сучасного молодого покоління вона теж, зрозуміло, є однією з найактуальніших. Та , на жаль, наш час демонструє зовсім інше кохання – скороминуще,поверхневе, кохання для власного задоволення. У літературних творах і на прикладах з життя письменників ми розглянули піднесене і зворушливе кохання, заради якого варто жити на землі, а також кохання оманливе, сліпе, корисливе. Кожна з героїнь нашого літературного салону поділилася своїм сокровенним, а вам, дорогі юнаки і дівчата, вибирати самим, кого з героїв наслідувати і чи наслідувати когось з них. Я маю надію, що в майбутньому ви врахуєте їхні помилки Я хочу подякувати всім за цікаву, змістовну розмову, що перенесла нас у Францію 19 століття, спонукала задуматись над вічними проблемами, що завжди стояли і стоятимуть перед людством.
Немає коментарів:
Дописати коментар